Палахкотить сліпуче білий лик сонця на темно-блакитному, розтоплює лахміття снігу відбиваючись простиглими променями. В коліях поверх торішнього зіпрілого листя бринять калюжі прозорої води. У цій воді віддзеркалюється небо з блискучими хмаринками, які кудись жене добровільний помічник сонця, грайливий вітер.

На темному листю лежить видзьобана вороною напівпритоплена половинка волоського горіха. Вздовж узбіччя повільно підтають обпечені сонцем з усіх боків, великі брила снігу, які у середині нагадують печери з хитрими мишачими ходами.

Високий і веселий вітер то маскує сонце, напускаючи швиденько затінки, то розганяє білі хмаринки шматуючи їх на дрібні лахміття. Він наче грається з діафрагмою старого фотоапарата.
По знайомій стежці сьогодні йти неможливо. Ще вчора втоптаний твердий сніг став крихким і підступним, а обабіч навпроти він лежить гладенький і глибокий. І нога, майже на кожному кроці, раз у раз несподівано сунеться вбік, провалюючись аж до води, як тут не старайся.
У лісі великі дерева вже підсохли з однієї сторони, а з іншої вони ще вологі і темні. Стара товста кора сосен знизу теж обсохла і посіріла, а вище, де вона ще молода і свіжа, сяє жовтогарячою барвою. Сніг відступив круг стовбурів, створивши вузькі і глибокі лунки.

А вгорі панує свіжий вітер, розхитує верхівки сосен, примушує їх виписувати на небі складні фігури схожі на знак нескінченності. Час от часу верхівки наштовхуються одна на одну потрапляючи у швидкоплинні обійми.

На тлі аквамаринового неба гойдаються собі і клени й великі тополі, і берези, і тоненька вільха.
Завдячуючи нестримному помічнику, сніг під деревами вкрився якимсь лісовим пилом, дрібним насінням, а ще тризубами насіння клену, мілкими, з шишками, гілочками вільхи та позбиваною вітром хвоєю. Повсюди лежить розкидане вітром тонке помаранчеве лушпиння кори сосен. Як подивитись крізь неї на сонце, то вона набирає бурштинового відтинку.

Під великими соснами, де є зручні розвилки, дятли накидали волохатих соснових шишок. Деінде старе дубове листя глибоко втопилось у сніг працюючи як тепловий генератор. І старі гілки повилазили собі з під снігу бажаючи погрітися на теплому сонечку.

А минулі передноворічні події додали ще до цього зимового пейзажу немало своїх фарб: нападало багато соснові гілок, а подекуди і самі дерева не витримали наглого снігу, що тихо сипався на землю і вони впали з гуркотом і тріском, згинаючи і ламаючи під собою немало інших дерев і кущів. І два дні стояв стогін у лісі від цієї навали. І немов бажаючи приховати свій злочин, зима додала ще більше снігу, прикрашаючи до свята усе навколо.

Щось стрімко летить ледь торкаючись поверхні снігу. Це молода лисиця роблячи великі стрибки біжить поміж дерев стежкою, а де просто по неторканому снігу і, нарешті, вискакує на блискучій простір і вмить розчиняється десь у повітрі. Та здається це не все, бічним зором бачу, що хтось є ще. Та це слідом біжить її сестра і така гарна, біжить повільніше і її можна роздивитись, і гарну білу манишку за формою серця, і різнокольорове забарвлення пухнастої красуні. Тут і трохи сіренького, і біле на боці, і той жовтогарячий колір за яким ми лисицю у своїй більшості знаємо теж присутній. А вона рухаючись, по ходу щось винюхує то зліва, то справа, то ніс підійме на вітерець і не кваплячись так само вибігає слідом за подругою у поле. Дивно що вони не роздивлялись на боки і не ховались. Мабуть тому я мав можливість це диво побачити метрів десь з 15-ти. Чи то день такий з подарунками.

Та сьогодні саме непомітне приховане відбувається глибоко під снігом. І якщо підняти шмат то десь знизу крізь мокре старе листя витинаються згорнуті равликами перші паростки. Там є світло, і там затишно, і достатньо поживи й тепла. То власна біла оранжерея зими, де йде таємне приготування до весняних подій. А на доріжках, де розтанув сніг, відверто і нестримно вилазить перша травичка, яка давно вичікувала цієї нагоди. Вона добре підготувалась і їй ні до чого нові морози.
А наш веселий вітерець мабуть зовсім загрався і не втримавшись, напустив по-полудню на голубе небо такі знайомі усім сірі снігові хмари і вони не барячись, сипонули на землю мокрого снігу нагадуючи усім, хто забувся, якій зараз місяць.

Авжеж, ще зима. І тут мабуть усе. На сьогодні скінчилась перша репетиція провесни і рампа згасла. Закінчився перший прогон п’єси під назвою «Весна». Ще не готові усі декорації і костюми для весняної феєрії. А задля її прискорення вже збільшився день на три години і невдовзі він зрівняється з ніччю. Треба ще трохи потерпіти.

А день скочив у свій кінець.

Над горизонтом залишилась лише тоненька світла стрічечка, а все інше заступили сірі непривітні тучі, мабуть роздратовані такою сміливістю акторів. І вщух вітер, засоромившись певне своєї помилки. Сьогодні він вже не спроможний штовхати ці хмари далі.

Постали ранні присмерки. Позагорялись ліхтарі на залізничному полустанку наблизив вечір.

До краю дня додався легкий смуток.

Тепер вже завіса.

13.02.2019.

Леонід Балацький

Будемо вдячні за Ваш відгук