Какофонія кута. Тут слово комплекс вже недоречне.

Будинки з громадською функцією важливі для міста як такі, що могли стати його окрасою та гарним прикладом для інших забудовників:

Старший за віком з повоєнного періоду і перший у цьому ряду – 4-поверховий будинок по вул. Небесної Сотні, 10 було збудовано під торговельний заклад, куди і перейшов магазин «Дитячий світ» з суміжного будинку по вул. Котляревського, 19/10*.
Слід загадати, що після відбудови центру міста у повоєнні роки перший магазин «Дитячий світ» відкрили на вул. Соборності, 32.  Він займав частину першого поверху житлового будинку, а поряд довгий час була відома багатьом аптека №7.

Старий «Дитячій світ» був з величезними гарними вітринами перед якими стояли товсті гнуті поручні за які можна було вхопитися і довго мрійливо дивитися на іграшки де поміж них була і маленька залізниця де рухався потяг з зеленими вагончиками, і стояло багато цікавих та звабливих кольорових картонних коробок з іграми, ляльками, кубиками, моделями літаків, катерів, конструкторські набори, та інші цікавинки. А перед Новим роком зазвичай у вітрині з’являвся Дід Мороз з червоними щоками разом зі Снігуркою і прикрашена скляними бурульками, кульками, гірляндами і серпантином жива ялинка з зіркою вгорі та популярні на той час різні персонажі казок ну і багато снігу з вати притрушеною конфеті, а поверх вати всілякі ялинкові прикраси, все це добряче паморочило голову всілякій дитині.
Та це вже в минулому. А зараз тут відділення банку, а поряд якась «ювелірка».

Ах мій милий Августин, Августин, Августин.
Ах мій милий Августин все пройшло.
Так, згадав у цьому ряду є ще і пивоварня Августин.

Новий і останній на сьогодні магазин «Дитячий світ» у центрі було збудовано ще у 60-ті роки минулого сторіччя за новою тоді конструктивною схемою: це був неповний залізобетонний каркас з навісними з/б панелями. Та тільки тому мабуть, що це був центр міста, на головному фасаді вздовж вулиці Небесної Сотні була розіграна композиція з двох площин: глуха вертикальна стіна на головним входом з навісом над ним на противагу лінійному поверховому заскленню двох зовнішніх кутів будинку. На перший погляд звичайнісіньке таке собі АПК ** якогось промислового підприємства, але насправді це була данина архітектурній «моді» що тоді поступово опановувала міста. А ще це був за багатьма параметрам дисонанс з сусідніми будівлями і виклик архітектурі усієї старої забудови центру Полтави.

Сучасний вигляд з боку театру. Видно масштаб забудови
Сучасний вигляд з боку театру. Видно масштаб забудови
Фото з боку відділення «Приватбанку». Видно стоянку автомобілів по обидві боки будинку
Фото з боку відділення «Приватбанку». Видно стоянку автомобілів по обидві боки будинку
Ракурс з боку пам’ятника Котляревському разом зі старим 2-поверховим будинком, де був раніше магазин «Дитячій світ».
Ракурс з боку пам’ятника Котляревському разом зі старим 2-поверховим будинком, де був раніше магазин «Дитячій світ».

Як тоді здавалось, достатня адаптація цього об’єкту до навколишньої забудови, за критеріями, що панували на той час у керованій архітектурній думці, проявилась у поміркованій висоті – 4-поверхи та виваженими пропорціями фасаду у межах прийнятої конструктивної схеми. Відсутність будь-яких декоративних деталей на фасаді зробила його нейтральним відносно оточення. Взагалі-то це і було метою у даному випадку.
Сучасне оздоблення фасадів цього будинку дещо змінило його сприйняття глядачем за рахунок маскування прямих ознак старого стилю, пом’якшивши його форми гнутими поверхнями і додавши їм колір.
Слід відзначити окремо достатньо якісне, як на сьогодні, виконання облицювання фасадів касетами.
Аналіз внутрішнього планування магазину не є ціллю даної роботи ***.
На той час архітектурний стиль нового будинку вже мав назву «інтерстиль» за відсутність будь-яких національних, або інших ознак відомих стилів, натомість з виразним зовнішнім проявом функції в об’ємі або на фасаді. Він мав міжнародне розповсюдження.
Це можна вважати першим символом нового підходу у тогочасній полтавській післявоєнній архітектурі. Але цей стиль не витримав іспит часом і історичне значення цієї події за великий проміжок часу майже зникло і зараз вага його набагато менша ніж конструктивізм харківського Держпрому збудованого у 30-ті роки. А це тому що була застосована доволі обмежена номенклатура конструктивних елементів, які виготовлялись на заводах ЗБВ і розрахована вона була у першу чергу на промислові об’єкти, і аж ніяк не адаптована для міського середовища. Та це не завадило, навпроти, розповсюдити цей «стиль» майже на всі міста у СРСР завдяки директивному його насадженню де треба і не треба ****.

Так, то був період економічного мінімалізму та індустріалізації у будівництві і архітектурі країни рад, яка на той час інтенсивно будувала промислові і не тільки (і житло також****) об’єкти у багатьох містах. Нові віяння у будівництві розповсюджувались широким колом. Фактично ці події відбулися майже разом з відстороненням архітекторів від головних позицій у проектуванні і будівництві, і натомість вперед виступав інженер-будівельник або інженер-проектувальник (ГИП). Відбувся різкий поворот у будівельній політиці держави.

Та повернемось до магазину вже стосовно його генплану.
У цьому сенсі цей об’єкт не можна вважати гарним прикладом для новітніх послідовників. На-жаль він розміщений на замалій ділянці з невеличким господарчим подвір’ям призначеним для вантажно-розвантажувальних робіт. Ділянка є спільною для двох торговельних закладів і без будь-якого озеленення. Традиційно питання зеленої зони у таких випадках вирішувалось за рахунок сусідніх ділянок, або по сумарній кількості озеленення для усього кварталу. Тоді ще дозволялось у деяких випадках виконувати завантаження торговельних закладів або інших подібних об’єктів з боку двору житлового будинку. Тому це рішення зі своїм окремим господарчим подвір’ям мало на той час і свій позитив.
Зараз підхід у проектуванні дещо іншій і нормативна база інша, і нехтування правилами забудови на-жаль, збільшилось у рази.
Раніш перед будинком з боку вулиці не передбачалось стоянки для автомобілів громадян бо на той час і особистого транспорту у людей майже не було, а зупинка громадського транспорту була просто поряд.
Вже у наші часи на якомусь етапі перебудови внутрішнього простору магазину з цієї ситуації вичавили ще й автосалон зі стоянкою автомобілів з боку вул. Котляревського і додали стоянку для автомобілів відвідувачів з боку вул. Небесної Сотні. Як зазвичай для нас тут двічі порушили унормовану заборону розміщення стоянок поряд перехрестям вулиць і на додачу суттєво звузили пішохідну частину тротуару. А вже після появи чергового орендаря сусіднього старого будинку, що з боку вул. Котляревського, перед новоствореною піцерією поставили, за останньою полтавською модою, харчову «кібітку» і це все, як зазвичай, з купою нормативних порушень. Таким чином на розі двох вулиць зібрався цілий букет неподобств і незручностей для полтавчан. Фото я не викладаю, та у цьому можна пересвідчитись самим, треба просто відвідати це місце.

На додачу, поряд є ще одна дуже подібна прикраса Полтави, об’єкт, що стоїть на перетині вулиць Пушкіна і 1100-річчя Полтави.
Деякі узагальнення.
Як на мене сьогодні є маса наслідувачів негативних рішень, подібних до тих, які місто отримало з будинком «Дитячій світ» та і від його ближчих у часі аналогів вже на більш сучасних об’єктах і у інших економічних умовах.
І у іншій, більш брутальний спосіб у першу чергу завдяки вседозволеності і дурним грошам замовників та відсутності з боку другої стороні цього процесу – проектувальників, відчуття професійної відповідальності за свою роботу, яка дуже часто виконується за принципом: «чево изволите?».
А також завдяки «вільному» сприйняттю будь-якого архітектурного стилю і та низки інших важливих критеріїв.
І увесь цей нетактовний, або точніше викривлений підхід застосовується на окремих об’єктах нашого місті та і у багатьох містобудівних ситуаціях стирчать його вуха.
За цим стоїть більш загальне – нерозуміння необхідності якісного перетворення ткані міста, гармонії його частин і, що немаловажне, у сусідстві зі старою забудовою.
Превалює принцип розповсюдження рішень умотивованих тільки сьогочасними економічними чинниками.

* Двоповерховий будинок збудований ще до 1917 року. Завдяки розумному ставленню до будинку його власників, він і досі знаходиться у гарному стані.
** АПК – адміністративно-побутовий корпус
*** Але тут, можливо, є проблемі питання по сходовим кліткам і ліфтам та інше
**** У гірших проявах подібна забудова просто не мала свого обличчя, вона нівелювала середовище і неможливо було зрозуміти у якому регіоні країни це було збудовано. Сіра маса забудови таких «черемушок» під назвою мікрорайон принижувало їх населення і призвело їх до спрощеного існування у межах цього простору, тим паче ці райони майже не мали у своїй структурі важливих культурологічних об’єктів.
Вже потім мешканці цих районів, а це переважно сільське населення у минулому, що були відірвані від своїх коренів, таки і не отримав повноцінного культурного середовища поступово деградували і повністю стали залежні від маскультури радянського типу.
Однією позитивною рисою цього процесу була можливість забезпечити житлом великі верстви населення. Вже зараз з’ясувалось, що будинки цих мікрорайонів планувались як тимчасові але тоді і побудова комунізму планувалась у найближчі 20 років.
Тоді ці будинки споруджувались за мінімально економічними параметрами будувались і 5, і 9 поверхові житлові будинки, за популярною зараз назвою «хрущоби». Перший мікрорайон з’явися у Підмосков’ї під назвою Черемушки. Наш Алмазний був збудований у такій же спосіб.

Наслідування і послідовники.
У центрі міста є послідовник цього стилю на вул. Соборності, 72, такий собі аналог але брутальніший за виконанням.

Це колишня полтавська швейна фабрика, а сьогодні це підприємство фірми «Ворскла». Об’єм цієї будівлі значно перевершує перший приклад за усіма параметрами. За роки свого існування корпус фабрики також перетерпів деяких внутрішніх змін після вивільнення деяких поверхів і як наслідок: з’явилась прибудова закритого входу до другого поверху та відбулися деякі інші фасадні перетворення.

Швейна фабрика Ворскла
Швейна фабрика Ворскла

Як на мене, цей будинок може бути прикладом директивного розміщення промислового об’єкту майже у центрі міста не зважаючи на оточення і попри правила створення того самого гармонійного міського середовища. Тут виграло непереборне бажання вирішити розміщення такого об’єкту у вигідних умовах. Фактично це елемент промислової забудови, начебто дозволений нормами, що діяли на той час. Та так само безсистемно було розміщено ще багато промислових об’єктів по вул. М.Бірюзова майже поряд з житловою забудовою.

Такі наслідки директивного управління забудовою міста та й ще при відстороненні від цього архітекторів, щоб не заважали. Що було дозволено? Ви зробіть фасади з панелей, а конструктори підправлять, зробіть внутрішню функцію адміністративно-побутового корпусу, а ми потім її поріжемо. Нічого зайвого, або й трохи менше. Можна багато розповісти про проектування промислових об’єктів, та не зараз.

Фірма Ворскла і поряд колишній комбінат побутових послуг Сніжинка, а зараз філія Приватбанку
Фірма Ворскла і поряд колишній комбінат побутових послуг Сніжинка, а зараз філія Приватбанку

Майже за таким стилевим принципом була збудована «Сніжинка» підприємство з побутового обслуговування населення, що стоїть поруч з «Ворсклою». Зараз це філія «Приватбанку». У подібному стилі був збудований у свій час торговельний центр мікрорайону Алмазний.

Слід додати, що хронологічно ці об’єкти повинні стояти у іншому порядку, але тут це не головне.

Є ще один приклад такого наслідування: будівля колишнього інституту Агропроект у самісінькому центрі Полтави на вул. Котляревського, 1, трохи нижче за ЦУМом. Це повністю каркасна 7-поверхова будівля з підвалом і верхнім технічним поверхом. На перетині з вулицею П.Орлика вона має блок їдальні з актовим залом, а з іншого боку вище по вулиці Котляревського до неї прибудований 6-ти поверховий об’єм Промінвестбанку.

Агропроект у минулому, а сьогодні це офіси під оренду.
Агропроект у минулому, а сьогодні це офіси під оренду.

На початку у цьому будинку розміщувались аж два інститути Укрколгосппроект і Укрсовхозпроект (Укррадгосппроект – так його ніхто не називав). І працювало тут більше тисячі людей.

Нинішні власники цієї великої споруди протягом майже двох десятків років все вирішують як заробити на ній більше грошей нічого не змінюючи. У свій час викупивши задешево і не вклавши у цей будинок майже нічого вони мабуть і зараз не можуть охопити усіх проблеми. Про таке кажуть: не по Хомці світка. А вкласти у модернізацію такого об’єкту треба чималенько. Ось тому ми бачимо чергове неподобство. За останні роки тут відбулося деяке осучаснення першого і цокольного поверхів за рахунок створення харчових та розважальних закладів, та знищення поряд декількох великих ялинок задля розміщення майданчиків зі столиками і стільцями для відвідувачів. Та процес нищення озеленення на цій ділянці вулиці досі триває.

Спорудження Агропроекту на мій погляд найбільш брутальне вторгнення у міський квартал, на кшталт «слона у посудній лавці», який трощить усе під ногами і «залякує» все, що стоїть поряд. Розміри цього об’єкту для невеличкого центрального кварталу аж надто великі, крім того масштаб нижнього блоку, що на перетині вулиць має відверто грубі форми разом зі слабким архітектурним рішенням. Це помітно на фоні іншої квартальної забудови, що поряд, та яка теж нічим не радує око. Описати сучасний характер забудови вул. Дворянській (у минулому), зараз П. Орлика можна просто: мішанина різно-стильової забудови, де не вистачає тільки хмарочосів, та де поступово і планомірно нищиться вся старе, що ще залишилось.

Стосовно проектувальників та по прийняттю рішень розміщення подібної забудови. Архітектор, який проектував цю споруду, оперував категоріями створення об’єму промислової архітектури відповідно своєму професійному профілю і це є друга головна вада цього будинку. Адже тут потрібен був професіонал з міського об’ємного будівництва і з досвідом у містобудуванні. Тобто відчувати середовище у яке ти так брутально втручаєшся. У виправдання можна додати лише те, що палітра тогочасного професіонала-архітектора була вкрай обмежена директивно, як і участь у вирішенні питання по вибору місця для розміщення такого об’єкта. Так скоріше цей об’єкт був дарунком за якісь «заслуги» діячам у сфері сільського будівництва та під якусь партійну програму з’їзду ЦК КПСС з розвитку сільського господарства. І прийнято було таке рішення вже точно не у Полтаві, а категорія, або ранг дарування потребував відповідної жертви від міста і воно «прогнулось».

Промінвестбанк (теж у минулому).
Промінвестбанк (теж у минулому).
Кутовий блок, зараз під реконструкцією. Що там буде невідомо. За деякими плітками там мають відкрити якійсь театр.
Кутовий блок, зараз під реконструкцією. Що там буде невідомо. За деякими плітками там мають відкрити якійсь театр.

Та якщо забудова фрагменту вулиці Соборності від вул. Сінної до площі Зигіна, пішла своїм шляхом і більшість нежитлових будинків отримала свій масштаб і характер, що на сьогодні відповідає в цілому нав’язаній новій містобудівній ситуації, то Агропроект і за своєю архітектурою, і за своїми розмірами фактично знищив і масштаб, і характер вулиці Котляревського на цій ділянці та ще й у центральній історичній частини міста. Вже інші, послідовники, що мали спробу підтримати цю забудову своїми об’єктами на цій ділянці вулиці, тільки додавали гіркоти у ситуацію.

На прикладі цих споруд можна побачити як відбувалась забудова центру нашого міста і змінювалось його обличчя.
Як порушувався масштаб вуличної забудови.
Цілком можливо, що на той час і у тих економічних умовах малоймовірно було отримати щось інше і краще.
Та попри створений вже у наші часи зонінг-плану, все це масштабно (і вгору, і вшир) відбувається й зараз.

Тоді то був довготривалий період коли головний потенціал архітектурної думки та і можливість використання більших витрат – все було спрямовано на інші громадські об’єкти, об’єкти партійної приналежності і їм подібні, а це були не тільки адміністративні споруди, а і місця відпочинку партійної номенклатури. Інколи, вже пізніше, «проскакували» невідомим чином якісні об’єкти такі, як обласна бібліотека, театр ляльок та деякі інші. Та їх треба сприймати як родзинки у торті, а не як якийсь системний фактор.
Ще одна причина цього прихована у тому, що розміщення забудови з такою невиразною архітектурою і у окремих випадках такої типології, у центрі міста відбулася незалежно чи був проект генерального плану міста чи його не було. Адже тогочасні місцеві фахівці з містобудування на чолі з головним архітектором міста, не мали достатнього впливу на ці процеси, бо майже всі головні містобудівні питання на рівні генплану для таких міст, як Полтава, вирішувалось нагорі і спускалось до низу у вигляді директивних рішень або у кращому випадку погоджень, отриманих від вищих керуючих інстанцій чи головних республіканських інститутів з містобудування при столицях республік і все за принципами тогочасної однопартійної системи у партійних кабінетах.

Деякі відгалуження від цієї темі.
Цікаво відмітити, що найбільші об’єкти з цього переліку, не до кінця сприйняті тканиною забудови міста зараз у найгіршому стані (як приклад Агропроект), або їх адаптація відбувається дуже повільно з постійними пошуком нових орендарів або нового власника та за іншими непередбаченими змінами, або нічого не відбувається взагалі і деякі об’єкти просто зникають. Причина тут всім відома: це злам старого суспільного устрою і економічні чинники сьогодення.
Окремо можна навести для прикладу неспроможності сучасної влади розпорядитись такою перлиною, як Кадетській корпус, але це вже інша велика тема.
Та є інші приклади – це кінотеатр «Алмаз», частина готелю «Турист» де був ресторан, завод алмазних інструментів, та ще низка промислових об’єктів у різних районах нашого міста. Об’єкти, що у свій час були покинуті напризволяще або потрапили під навмисне банкрутство.
Останній яскравий приклад – це зруйнований корпус 20 заводу біля Кругу. Мабуть вже на черзі стоять і інші подібні корпуси промислових підприємств і ті що неподалік вздовж вул. Київське шосе або у житлових районах Браїлки, Половки, всі вони чекають на свою чергу: Продовжити своє існування у іншій іпостасі або зникнути назавжди?
Цікаве було б тут рішення по залученню інвесторів у наше місто наприклад: за системою 50х50 відносно соціальних рішень, як це робиться у інших містах, де знайшли засоби зацікавлення інвесторів гарними пропозиціями вигідними обом сторонам. Був би розвиток покинутих територій, робота людям і оновлення інфраструктури міста.

Висновки.
1. Наведені об’єкти є попередниками інших їм подібних та на-жаль є аналогами для наслідування не за кращим своїми критеріями. Вони є дурними прикладами некоректних втручань у структуру міста та вносять хаос у забудову. Фактично це є елемент системний і постійної дії у кожному місті. Спротив цьому ткані міста відбувається лише у адаптивний формі і тут воно не пробачає помилок.
На прийняття таких рішень сьогодні впливають такі фактори: за директивою з гори (ЦНАП, що біля ОДА), нерозуміння структури міста тими хто приймає ці рішення на різних рівнях, корупційна складова з боку чиновників та з боку замовників, недостатня фахова грамотність або відповідальність виконавців теж економічно залежних. І, як головне: будь-яка забаганка вище за правило або закон і мораль тут така: немає такого, що не можна купити.

2. Сумнівні об’єкти, що у свій час не влучили у «10» за своїм розташуванням (за багатьма параметрами) приречені на зубожіння аж до зникнення або на довгий пошук для себе іншого призначення чи перебудову.
З іншого боку це звичайний еволюційний процес боротьби за виживання, зміни старого на нове. Тут без втрат і помилок не обійтись і надалі.

3. Є велика прогалина чи то у відсутності сучасного довготривалого плану розвитку міста, як для центральної його частини так і для окремих житлових районів, для промислової інфраструктури з відповідним до цього генпланом чи-то зонінг-планом і головне жорсткий контроль його виконання, чи то у небажанні виконувати то що є. Як на мене відсутня незалежна експертна оцінка плану розвитку міста на належному рівні і простота доступності до цієї інформації. Та можливо я помиляюсь?
Та наявна картина того що відбувається говорить про інше. Як на мене найбільш яскравий приклад подібної безсистемної забудови вулиці, це вулиця Пилипа Орлика. Тут можна йти на екскурсію та не споглядати на пам’ятки, а подивитись на усю палітру невігластва.

Не відчувається, що когось помітно зацікавила остання презентація (у кінці 2017р.) плану розвитку міста разом з оновленим зонінг-планом. Можливо я помиляюсь, але здається, що у цих документах просто замало змісту.
Як на мені відбулася публічна формальна процедура по цим питанням і на тому все. Ні тобі ґрунтовного аналізу у вигляді фахової рецензії цієї роботи, ні виступів опонентів по цим рішенням і відповідний їх захист. Не відбулося нічого подібного.
Розгледіти, що змінилось і у який бік, не кажучи про те куди ми маємо просуватись, пересічному громадянину міста тут просто неможливо.
Але це можливо скоріше вигідно зацікавленим особам, тим що при владі і тим, що поряд з нею, бо для них тут мабуть достатньо прихованої від інших, інформації і тому відбулася така формалізована публічність.

4. Відсутній належний суспільний контроль у прийняття рішень і дотримуванні виконання запланованого. Контроль на усіх етапах цього процесу.
Тут необхідна реальна публічність цих процесів з прийняття і обговорення запропонованих рішень з відповідними фахівцями, які не були заподіяні у їх створенні, потім ґрунтовне роз’яснення і адаптація понять прийнятих рішень для населення, хоча б по основним напрямкам і параметрам розвитку міста, роз’яснення для чого усе це робиться та яка є мета. Та на-жаль наші медійники не займаються більше ніж простим поінформуванням. Аналізувати тут недозволено.
Мені здається, що цей процес не такий простий, довготривалий і повинен відбуватись у тісному контакту влади з активною частиною громади міста і ведучими фахівцями з цих питань.
Це повинні бути круглі столи де мусить відбутися дискусія, це має бути змагання і у першу чергу фахових думок.

Ось чому якось відірвано від загального розвитку міста виглядають презентовані плани реконструкції деяких парків, центральної вулиці або центрального ринку нашого міста, без планів вирішення інших не менш, а можливо більш важливих питань розвитку промислових районів міста, транспортної інфраструктури, по транспортному колапсу і по стоянками особливо у пікові години, по розміщенню нових житлових кварталів за рахунок руйнування старої історичної забудови, про сумнівні точкові бізнесові забудові деінде та за чиїмось забаганками, про знищення озеленення вулиць та багато чого іншого.
Це можна оцінювати, як пускання пилу у око або як якісь цукерки для малої дитини, бо вона, ця дитина, ще багато чого не розуміє і тому нехай не рюмсає їсть те що дали та не заважає.

«Титанік» –багатоповерховий житловий будинок по вул. 1100-річчя Полтави,12. Будинок у плані має трикутну форму, як і його крихітна ділянка. Сам проект житлового будинку занадто випереджував свій час і це не тільки у нашому містечковому вимірі а мабуть і більше.

У ескізному проекті автор запропонував досить цікаве фасадне засклення з вітражів під гострими кутами, похідним від трикутної форми будинку та гарні пропорції об’єму, які надавали йому сучасний вигляд і все це разом визначало добру перспективу для Полтави отримати неординарний модерний житловий будинок. Але не все сталось, як гадалось.

Не можу сказати, чия тут заслуга більше, але проект було на-жаль перероблений під технологічні можливості нашого містечкового будівництва, до рівня на якому воно жевріло у той час і тому ми зараз маємо не зовсім повноцінне втілення ідеї автора.
Як наслідок, засклення фасадів стало більш фрагментарне, натомість додалось забагато традиційних поверхонь з цегли, щезло завершення гострих кутів зі скла, і загальне завершення форми на даху дещо втратило свою привабливу гостроту, будівля дещо втратила ту легкість, що була у початковому рішенні.
Та все одно залишились загальні риси привабливого об’єму що без його порівняння з ескізним проектом відчути неможливо.

На час проектування і будівництва цього об’єкту ані архітектори, ані будівельники, ще не володіли достатньо сучасними західними технологіями у галузі проектування і будівництва, і тому такі наслідки. Можливо треба було б автору, за згодою усіх сторін будівельного процесу, стояти на своєму і долучитись до технічної реалізації проекту, але цього не відбулося. Та чи можливо тоді було домовитись про таке?

Все одно залишилось головне рішення і об’єкт виглядає як цілісна, сучасна і якісна архітектурна форма.
На противагу майже усім новим забудовам у центрі міста, цей будинок можна оглядати з усіх боків не зважаючи на деякі подальші його зміні користувачами і незначні прибудови.
Для прикладу: у кварталі, що навпроти через вулицю, уся нова забудова і по периметру, і у глибині виконана за старою традиційною схемою – головний фасад вуличний, а дворовий як прийдеться. І тому в середині кварталу ми спостерігаємо взагалі безвідповідальні рішення з архітектурної точки зору – будівлі без обличчя натомість підвищеної поверховості та які видні з багатьох ракурсів на бічних вулицях, вже не кажучи про вікна верхніх поверхів прилеглих будинків.
Мабуть усім сторонам будівельного процесу здається, що це нормально цього ніхто не бачить і на це не звертають уваги.
Такий «дивний» силует новітньої забудови майже у кожному кварталі додає собі наша славна Полтава.
І це вже не кажучи про неякісне вирішення внутрішнього простору кварталу і особисто ділянок цих об’єктів.

Стосовно спільної ділянки двору «Титаніка», для цього житлового будинку і 2-х старих будинків по вул. Європейській та вул. Пушкіна. На перший погляд постраждалі тут з обох боків бо як для новобудови так і для існуючих будинків їх прибудинкові території скоріш не окреслені і вони замалі, вже не кажучи про місця для розміщення приватних автомобілів мешканців цих будинків. Також є порушенням розміщення входів-виходів для вбудованих торговельних закладів фактично з боку двору. Коментувати більш детально містобудівне рішення по цій ділянці у плані повноцінності і комфорту навколишнього середовища, як для мешканців нового будинку, так і для старого будинку, зараз не беруся.

На другому плані добре видно два силуети і як вони відрізняються від забудови вздовж вулиці. Слід відмітити, що ця невиразна забудова за таким принципом створювалась з розривом більше ніж у 20 років.
На другому плані добре видно два силуети і як вони відрізняються від забудови вздовж вулиці. Слід відмітити, що ця невиразна забудова за таким принципом створювалась з розривом більше ніж у 20 років.
Оздоблення фасаду першого поверху касетами руйнує загальне рішення фасадів. З правого боку достатньо добре видно новітню прибудову для закладу харчування.
Оздоблення фасаду першого поверху касетами руйнує загальне рішення фасадів. З правого боку достатньо добре видно новітню прибудову для закладу харчування.
Маємо щось подібне і тут, та ще на додачу, самочинне утеплення фрагменту фасаду.
Маємо щось подібне і тут, та ще на додачу, самочинне утеплення фрагменту фасаду.
Самочинна надбудова у вигляді мансарди.
Самочинна надбудова у вигляді мансарди.
Завершення об’єму будинку з трохи іншим силуетом та з деякими непередбаченими елементами на даху завдячуючи незапланованим елементам інженерної структури.
Завершення об’єму будинку з трохи іншим силуетом та з деякими непередбаченими елементами на даху завдячуючи незапланованим елементам інженерної структури.
Завершення об’єму будинку з трохи іншим силуетом та з деякими непередбаченими елементами на даху завдячуючи незапланованим елементам інженерної структури.
Завершення об’єму будинку з трохи іншим силуетом та з деякими непередбаченими елементами на даху завдячуючи незапланованим елементам інженерної структури.

Ще декілька адміністративних споруд що поряд для порівняння.
Та вони мабуть і не потребують особливих коментарів бо гарного тут нічого сказати тут все і так зрозуміло.
Перша споруда – «дивна» з стилем і кольором 4-поверхова добудова до Обласної прокуратури навпроти «Титаніка». Орнаментована цеглою як простий мало-поверховий сільський будинок. Відверто інша архітектура на противагу основному блоку прокуратури. Так само виглядає і 7-поверховий блок прокуратури збудований раніше з силікатної цегли, з найдешевшого матеріалу, і знову за іншим архітектурним рішенням. Архітектурний комплекс тут не відбувся.

Добудова для обласної прокуратури.
Добудова для обласної прокуратури.

Друга споруда – будинок Обласної податкової інспекції що неподалік на вулиці Європейській. Також має оздоблення фасаду з цегли з недолугим орнаментуванням. Для цього будинку кілька років тому назад за проектом реконструкції виконали надбудову зі похилим дахом і таким чином ще більше спотворили цей об’єкт. Роботи по оздобленню фасадів цієї надбудови так і не були виконані до кінця. А бічна сходова клітка досі стоїть з облупленою штукатуркою. Яка прикраса для міста.

Обласна податкова.
Обласна податкова.

Будинок обласних спілок споживчої кооперації. Перша черга по вул. Дмитра Коряка, 3. Друга черга це кутова частина комплексу і третя черга по вул. Соборності, 43. Адміністративна будівля/офіс, асоціація, споруда 1994 року.

Загальний вигляд осучасненого комплексу.
Загальний вигляд осучасненого комплексу.

Ця дуже цікава будівля стоїть вздовж вулиці Коряка і займає кут на перетині з вулицею Соборності.
Пам’ятаю як швидко руйнували наприкінці 80-тих старий двоповерховий житловий будинок з двома гарними великими еркерами, що стояв на цьому місці. Простий старий будинок був цікавий сам по собі без якихось архітектурних принад, крім еркерів, як посланець старої Полтави, на першому поверсі він мав невеличкі заклади чи то крамницю, чи перукарню, чи швейну майстерню, або ще щось, детальніше не пам’ятаю. Другий поверх, це були старі комунальні квартири з дерев’яними сходами зі двору, що вели до них. Мабуть у них була стара скрипуча підлога де прогинались вже дошки. Комуналка: це великий коридор у якому стоять горбаті скрині, а на стінах висять ночви, велосипеди, це окремо ванна кімната з жовтою ванною від іржі і з загальний туалет з бачком на трубі, що постійно тече і співає і до якого черга кожного ранку, а замість вранішньої кави чай з пачки №36 заварений окропом з чайника нагрітого на своїй окремій конфорці замизканої газової плити. Та можливо комуналки там і не було, не знаю. Та знаю, що там жив один мій знайомий Жора Сало – великий Майстер КВНу, як на ті часи та мабуть і на сьогодні, якби він був живий.
Екскаватор і самоскиди працювали безперестанку і за кілька днів будинку не стало.

Як на мене, перша черга будинку спілок була спроектована автором під впливом архітектури Ле Корбюз’є, а точніше його брата П’єра Жаннере.
Можна вважати цей об’єкт достатньо гарним прикладом сучасної забудови для нашого міста. На-жаль проектування і будівництво другої черги цього комплексу відбулося де що пізніше, вже після відходу у іншій світ автора проекту першої черги за вже проектом іншого архітектора, його брата. Тут відбувся якийсь дивний збіг обставин та не на користь цього об’єкту.

За тенденційними правилами того часу не дозволялось будувати поряд з партійною чи то адміністративною спорудою щось вище неї (зараз це наша сучасна ОДА). І тому коли звели першу чергу будинку спілок висотою майже однакової з ОДА, то очікувана забудова кута на перетині вулиць за традиційними правилами архітектурної композиції мала була дещо вищою. Але цього не відбулося, бо партійні принципи вище за правила архітектури.

Є нарікання і до третьої черги також. Це майже зовсім глухий фасад, що виходить на центральну вулицю міста з трьома нецікавими великими площинними елементами майже без вікон.
Та зараз це вже ніхто не побачить після недавньої «реконструкції».

Какофонія кута. Тут слово комплекс вже недоречне.
Какофонія кута. Тут слово комплекс вже недоречне.

Тоді при закінченні об’єкту відбулася провокація і неякісне завершення композиції кута і розвал цілісного по задуму комплексу, відгукнулось нам вже у наші часи.

І коли відкрилась нагода щось змінити, тут все і почалося.
Спочатку десь років 12 років тому назад на кут будинку над першим поверхом причепили (у буквальному сенсі) об’єм з величезним монітором. Та все це ніяк не працювало і годинник теж зупинився з початком перебудови.
Але ж сьогоднішня міська влада зробила свій внесок і додала замість монітору, ще й ложку дьогтю, дозволивши змінити радикально зовнішній вигляд цієї частини будинку за рахунок добудови і почепити на фасади третьої черги вздовж вул. Соборності, металеві саморобні у буквальному сенсі касети у самому недолугому виконанні (виконували їх на буд. майданчику якісь діди) та ще й влаштувати похилу покрівлю замість старого плоского даху. Термомодернізований (що до утеплення я маю сумніви) таким чином об’єм вийшов задешево і сердито.

Інші часи, інші цінності. Пивоварня напоказ. Вульгарні реклама і заклик до оренди. Само по собі прийом відкритого на зовні простору це дуже цікаво і тим хто в середині, і тим хто назовні. Але мабуть не тут все виставляти на показ? Це місце у деякій мірі показове для міста і за своїм статусом, і як центральна площа, і як адміністративна зона у загальному сенсі тому така цінність як пивоварня мабуть тут недоречна.

Тут вже не про авторське право повинна йти річ, а про фаховість і професійну етику тих хто це спроектував. Та мабуть авантюрність рішення підігрітого вседозволеністю у такому престижному місці засліпила очі.
Таким чином відбулися елементарні порушення авторського права, і була спотворена яка ніяка композиція усього об’єму комплексу.

Загальний вигляд осучасненої 3-ї черги комплексу з торговельним центром Брусничка.
Загальний вигляд осучасненої 3-ї черги комплексу з торговельним центром Брусничка.

Та для порівняння і розуміння ситуації наведу ось такий приклад: уявіть собі Харківській ДЕРЖПРОМ, чи то частково зашитий касетами або просто інакше пофарбований і яка на це буде реакція? Та там коли навіть вікна зробили за малюнком старих, але метало-пластикові то і на те були великі нарікання. А тут повний «лібералізм», безграмотність і така сама безвідповідальність – роби що хочеш.

У підсумку: зараз наша Полтава у самостійній Україні переживає отаке епохальне перетворення, що болячі відгукується на її забудові і скоріше це тільки початок. І, на-жаль у сьогоденні скрутні часи усе це виглядає як регрес і руйнація, де застосовуються і такі «легкі» декорації, і потужна реклама замість ремонту фасадів будинків, і це вже не говорячи про нову капітальну забудову по усьому центру міста.

На фоні таких рішень годі зараз дивуватись, що до Полтави привезли гастролерів з Одеси зі своїм проектом ЦНАПу. З об’єктом на замовлення, стиль якого вже заздалегідь був визначений, як деструктивний, і все це вирішувалось не у Полтаві, а у Києві і ніякі потуги місцевої громади тут не могли нічого вдіяти *.
Це місце (майдан перед ОДА) намолене владою і тільки вона (будь яка) вирішує що тут або поряд будувати.
А недолугість подібних рішень, їх помилковість все це поглинається усіма мовчки і ці рішення проштовхують нанизуючи одне на одне.

Як колись проштовхнули будівництво церкви російського патріархату замість скверу за будівлею архіву ОДА і де зараз поряд з будівельним майданчиком вже декілька років стоїть «тимчасова мобільна» церква. Натомість встановлення поруч пам’ятника Мазепі було усілякими протидіями відторгнуте. Я не кажу, що це те саме місце для такого пам’ятника але сам принцип підходу заснований на чистій(брудній) політиці.

Ліворуч церква, що будується тихим сапом, а поряд праворуч вже колькі років стоїть її попередник.
Ліворуч церква, що будується тихим сапом, а поряд праворуч вже колькі років стоїть її попередник.
Церква з гучною назвою та дуже знайомим почерком автора цієї еклектичної споруди за багатьма ознаками світської споруди.
Церква з гучною назвою та дуже знайомим почерком автора цієї еклектичної споруди за багатьма ознаками світської споруди.

* До речі і прибудова до к-тру Котляревський те саме, забудовник пішов Ва-банк: відкрив частину фасаду, мовляв подивіться яке воно гарне, а переможців не судять. Та таки судять…

Будемо вдячні за Ваш відгук