Ось лише деякі окремі об’єкти і зовсім давні, і по новіше, і великі, і маленькі, та ці або інші об’єкти мають достатньо своїх близнюків по місту, об’єкти, що пов’язують нас з минулим та, як казав В. Шекспір: не можна розривати зв’язок у часі, та це не про нас, чи все таки про нас але яких нас?

Ланцюжок подій у часі. Тут приклади наслідування перших можновладців останніми. Така собі стійка тенденція заміні одного на інше на їх смак і бажання. Не забігаючи далеко в історію деякі приклади. Так ще Левко Семенович Вайнгорт у своїй книзі описував подію з бажанням збудувати гаражі на Соборному майдані на місті зруйнованого собору. Тоді йому вдалося відстояти майдан від вандалізму. Наше місто вже давно втрачає свої знакові споруди і це не тільки пам’ятки архітектури.

Збудували гарну Галерею мистецтв, натомість Особняк, де був колись Художній музей – пам’ятку місцевого значення, втратили назавжди. Втратили той особливий смак інтер’єрів старого музею, який чудово гармоніював з його експозицією. І вішалка під сходами, і скриплячі дерев’яні східці, що вели на другий поверх, і різна шафа (до речі теж експонат), що стояла на своєму місці біля вікна, і інші старі меблі і ті невеличкі кімнати з експозицією, все це у минулому.

Старий музей, особняк збирача картин Балюбаша, 1912р. Стиль неокласицизм.

Цитата з Інтернету: В естетичній побудові міського особняка Полтави поєднаний вплив архітектурних першоджерел — бароко, ампіру, модерна — і місцевих традицій, професійного втручання будівельників, а також смаків конкретних замовників. Якщо на початку ХІХ ст. стиль — це своєрідна архітектурна інтервенція, яка диктується згори, то на початок ХХ ст. — це елемент естетичного менталітету полтавських городян, котрі разом з підрядчиком вільно, але з великим смаком маніпулюють елементами «класики», замінюючи її холодний дух на душевність, вносячи додаткову пластику, колір обов’язкового для Полтави пофарбування фасадів і цитати улюбленого бароко.

Сучасний вигляд маєтку (музею у минулому) з оголошенням на продаж

А який гарний краєвид з вікон маєтку відкривався, для тих хто це бачив. А зараз хто буде дивиться у вікна? Пара, трійка нових хазяїв, що придбають його.
А будинок міг би бути гарним прикладом житла початку минулого сторіччя і його могли б бачити і інші містяни. Ще восени минулого року цей особняк було виставлено на продаж. Та що недавно (5.03.2018р.) з’ясувалось: будинок досі стоїть на продаж. І з реклами видно як спотворені інтер’єри маєтку, та й ще так бездарно. Де ті меценати або підприємці, які будують за своїм смаком офіси і використовують їх потім для оренди? Вони могли би і цей, вже існуючий будинок викупити і зробити його публічним. Хоча б так, як використовують новий будинок збудований у стилі псевдо модерн, що поряд з Краєзнавчим музеєм і де зараз телестудія ІРТ, віддавши його у оренду або хоча б так як це планував зробити останній власник будинку Бахмутського **.
Але поки що ми бачимо як це робиться навпаки: нищать старе, нищать наше історичне минуле і прикладів, на жаль доволі багато.
Десь наприкінці 80-тих минулого сторіччя на вулиці стояла довга черга по вул. Спаській, 11 до Художнього музею, де відбувалась виставка робіт Реріха. Це були чудові роботи виконані темперою у своїй більшості з «Гімалайського» циклу, вони зачаровували усіх хто їх тоді побачив. Ясно, що нова художня галерея була потрібна для міста і сьогодні вона є його окрасою, тим паче сучасне мистецтво часто потребує достатньо великій простір, але ж якою ціною?
Та ціна відома з інтернет-оголошень:
Особняк, площею 860 м², продається разом із земельною ділянкою у 2 053 м². Загальна вартість будинку з ділянкою — $950 000, тобто по $1 105 за м². Його пропонують використовувати як елітний особняк або представницький офіс великої компанії чи штаб-квартири.
Також об’ява є на біг-бордах міста та сайтах з продажу нерухомості.

* Художній музей, тодішня картинна галерея, був відкритий 27 квітня 1919 року у колишньому особняку поміщика, депутата, мирового судді В. Балюбаша (1912 рік, арх. П.Ф.Альошин) за ініціативи видатного українського етнографа, археолога М. Рудинського. Поповнення музейної колекції відбулося за рахунок врятованих від знищення мистецьких цінностей колишніх маєтків Кочубеїв (Диканька), Галаганів (Сокиринці), Капністів (Обухівка), Рєпніних (Яготин).

** Дещо на захист будинку Бахмутського.
Пропозиція зі сфери наївного примітиву до банку, якому так «принципово» потрібно «вибити» заборгованість з власника будинку: консолідуватись з власником хоча б на умовах спів-власності і надати йому можливість втілити свою мрію, а далі вже разом вести цей бізнес, або мати якійсь відсоток цього бізнесу або власності. І зробити це в першу чергу задля збереження цієї історичної перлини для міста. Бо коли можливо настане той час, що будинок не знесуть, а навпаки занесуть його до реєстру на правах пам’ятки архітектури то не буде це вже запізно для руїни?
Або як кажуть в Україні: У свинячий голос.

Головний фасад будинку Бахмутського

Завдячуючи В. Трегубову відкрив для себе нові сторінки з історії будинку Бахмутського (Публікація:  В. Трегубов: Полтавський слід архітектора Городецького). А ще мене зацікавила дещо прихована від вулиці, особливість цього будинку з боку двору: його двоповерхова частина. Можливість організувати де що цікаве за цими стінами після реконструкції і місця для цього достатньо.

Вигляд з боку двору одноповерхової частини з недобудованою терасою і двоповерхової частини.
Вигляд з боку двору одноповерхової частини з недобудованою терасою і двоповерхової частини.

А налякав мене нинішній стан будинку і таке зухвале будівництво по середині цього кварталу, потім підпал даху цього будинку і довготривала судова тяганина за право власності на цей будинок. Фактично це відбуваються дії по знищенню будинку, майже не приховані дії. Увесь фронт старої одноповерхової забудови вулиці починаючи від будинку поліції і до кутового будинку на вул. Гоголя, це окрім нашого будинку Бахмутського, це будинки підготовлені для знесення. Ось чому ця ситуація виглядає так небезпечно. Зараз ситуацію стримує суд і права власника цього будинку, які він може втратити.

Будинок Теплової – історична і архітектурна пам’ятка місцевого значення. Збудована у 1840р. Одноповерховий будинок з напівпідвальним приміщенням по вул. Гоголя, 29/14 на перетині з вул. Гагаріна.

 Їдальня Теплової 1840р. Усередині будинку були колись кахельні печі. На сьогодні (жовтень2018р.) цей будинок також виставлений на продаж...
Їдальня Теплової 1840р. Усередині будинку були колись кахельні печі. На сьогодні (жовтень2018р.) цей будинок також виставлений на продаж…

За якоюсь незрозумілою для здорового глузду схемою стоїть напівпорожній ще з 90-х років минулого сторіччя. У занедбаному стані і ззовні, і з середини. Усі ці довгі роки у цокольному поверсі розташована фірма з продажу матеріалів та виробів з натурального каменю.

Колись цей будинок належав місту і у цокольному поверху були міські залізничні каси. А вище мешкали люди. Та поки там були каси і жили люди була більш-менш упоряджена прибудинкова територія і сам будинок був доглянутий, тобто він був ще просто живий. Але зараз він, як стара людина у якої не залишилось родини, доживає свій вік кинутий напризволяще.

Його так звана «новітня» історія почалася ще з часів керування містом мером А. Кукобою, коли відбувся якийсь конфлікт інтересів нового орендаря (або власника) з окремим власника останньої квартири. І будинок став заручником чиїхось забаганок. Наскільки відомо інтереси нового власника поширювались на весь будинок з вірогідністю його повного знесення і натомість будівництво чогось нового.

Але тут важливіше інше: для міста було б найкраще зберегти цей будинок, та таких умов мабуть ніхто не висував.

А те що вже зроблено спотворює будинок: добудований бічний вхід до цокольного поверху (зараз він руйнується); портал головного входу разом з проблемним навісом незрозуміло до чого з монолітного залізобетону з оздобленням гранітом, також виконано недолуге облицювання нижніх вікон, цоколю і все з тієї ж гранітної плитки. Поміняно частину вікон на вироби з алюмінію від Броварського заводу, що не відповідає за малюнком старим вікнам. Як здається на мене власник цього салону зовсім не хоче бачити, що цей будинок пам’ятка, хоча і місцевого значення, і потребує збереження своєї автентичності і вона, ця пам’ятка, важлива місту як інші історичні об’єкти і тим саме цікава, а не тим що цей «хазяїн», познущавшись над будинком, накоїв, роблячи це для себе та з метою самореклами. А місту, мабуть було б цікаво мати на фасаді будинку дошку з історичною довідкою і визначенням статусу цього будинку.

Деталь головного входу з навісом.
Бічний фасад (забруднений)
Бічний фасад (забруднений)

Двір

Вже довгі роки завдяки виконаному неналежним чином облицюванню вікон і цоколю гранітною плиткою, стіна у зливу постійно замокає і тинькування відлуплюється від цегли. Торцевий фасад з боку вул. Пушкіна стоїть довгі роки забризканий зеленою фарбою і нікому до цього немає діла ні нашій владі, ні власникам будинку.
А він вже давно потребує ремонту і відновлення.

Невже потрібно роками тримати у собі образу на когось і знущатись на цим будинком? Чи ситуація така, як кажуть: і сам не гам і нікому не дам.
Він не повинен роками стояти майже порожній, будучи заручником чиїхось меркантильних інтересів. Чи так важко відремонтувати його і віддати під оренду?

У нашому місті досі немає окремого музею Міста і можливо це саме той випадок? Чи це може стати щасливою нагодою для особняка Балюбаша по вулиці Спаській (колишній Художній музей), а може для будинку Бахмутського по вул. П. Орлика?

Та мабуть у Полтаві вже давно немає меценатів, а є лише деінде спонсори, які нічого за так просто не роблять.

Збудували нам «Злато місто» і ми втратили пішохідний зв’язок з Корпусним садом.
У свій час коли для проектувальників влаштували ознайомче відрядження до Москви подивитись на подібний, вже реалізований об’єкт підземного простору біля Манежу, що поряд з кремлем то цікаво, що поїхали не проектувальники, а керівництво Міськбудпроекту. Це у нас така традиція: як звання, і нагороди отримувати – тут усі кому це більше потрібно, попереду. У цьому сенсі нічого вартий стенд у Краєзнавчому музеї на якому освітлений саме цей період історії нашого міста у фото і документах, які можна подивитись і здивуватись, бо хто знає той зрозуміє. А для нетямущих нехай згадають «проффессора».

Вже після цієї реконструкції наша мерія ще й відмежувалась від людей добротними металевими парканами, мабуть щоб мітингувальники менше заважали. Але там у Москві ні місцеві проектувальники, ні будівельники не порушували історичне середовище, як це наша місцева влада вирішила зробити у нас. Сьогодні, як що подивитись на нашу підземну територію, то центральне місце під куполом, майже втратило своє значення і привабливість, а лабіринти бутіків вже не так заманюють до себе відвідувачів, як саме платний туалет. І то що все це стало нецікавим не спишеш тільки на економічну кризу. А ще, підкоряючись нашій останній моді, з одного боку центрального проходу поставили, захаращуючи його, такі собі запашні малі торговельні місця, а людям залишили тільки його половину: ідіть дорогенькі і штовхайтесь як на ринку. А можна ж було поставити лотки ще як на шаховій дошці і неминуче кожен проходив би повз усіх кіосків виписуючи таку собі синусоїду. Ото б вторгували.

Сучасний вигляд з парку Слави на вул. Соборності і купол «Злато місто»
Сучасний вигляд з парку Слави на вул. Соборності і купол «Злато місто»
Тільки поглядати на головний вхід до парку Слави.
Тільки поглядати на головний вхід до парку Слави.
Купол «Злато місто» і кінотеатр ім. Котляревського
Купол «Злато місто» і кінотеатр ім. Котляревського
Під куполом затишно, тихо і нікого немає.
Під куполом затишно, тихо і нікого немає.
Центральний прохід у «Злато місто». Лівий ряд займають три лотки перекриваючи прохід.
Центральний прохід у «Злато місто». Лівий ряд займають три лотки перекриваючи прохід.
Центральний прохід у «Злато місто». Лівий ряд займають три лотки перекриваючи прохід.
Центральний прохід у «Злато місто». Лівий ряд займають три лотки перекриваючи прохід.
Перспектива вулиці закрита раритетним МАФом і зайти у Сад теж немає ніякої привабливої перспективи.
Перспектива вулиці закрита раритетним МАФом і зайти у Сад теж немає ніякої привабливої перспективи.

Найкраще рішення, яке здивувало на початку усіх: це гранітні ядра де тільки можна і біля мерії також.
Мабуть звідси балясини і шари перекочували на майже усі новітні та «сучасні» фасади у центрі нашого міста.

«Доступність» для МГН аж ніяка.
«Доступність» для МГН аж ніяка.

А тоді при будівництві там нагорі, де зараз панує купол, зникли і фонтан, і рідкісні клени, що росли поряд і взагалі раніше це був невеличкий сквер для прогулянок і відпочинку містян поряд з кінотеатром.

Пішохід і транспорт. Конфлікт.

Вийшло так, що місто на виїздах з вул. 1100-річчя Полтави і вул. Соборності на коло навкруги Корпусного саду, у самих напружених транспортних місцях, отримало зразу два підземні переходи, куди позаганяли пішоходів задля зручного проїзду автомобілів. І таке привабливе безпосереднє сполучення з садом для містян зникло без їх на те волі. Бо у першу чергу саме так без перешкод повинні їздити наші обрані.
І це відбулося на фоні поширення загальної світової тенденції створення великих пішохідних зон у центрах міст за принципом: місто для людини.

Так, нічого сказати, переходи задумувались як благо: завдяки розведенню транспорту і пішоходів по різним рівням зменшувалась аварійність та загазованість повітря на такій ділянці вулиці. Пішоходи безпечно переходили собі на протилежний бік вулиці, а машини не стояли на світлофорі в очікуванні. Та вирішити подібним чином це питання навколо парку повністю не вдалося, бо принаймні залишився ще один наземний перехід і з таким самим транспортним напруженням з 6-охподібних місць, це вихід з парку на вул. В. Чорновола біля Головпоштамту.

Ще перші, давні переходи Полтаві на вул. Європейській і вул. Маршала Бірюзова дали наочний урок, що пересічний громадянин при найменшій можливості нехтуючи правилами і особистою безпекою перетинає проїжджу частину вулиці не користуючись підземним переходом.
Фактично зараз усі підземні переходи нашого міста непрохідні для людей похилого віку і людей з обмеженими можливостями.

Для прикладу: можна кожен день спостерігати, як на перетині вул. Європейської з вул. Шевченко, де зупинка громадського транспорту у бік центру, люди постійно, або перебігають, або навпаки повільно шкандибають з кравчучками перетинаючи проїжджу частину вулиці поміж автомобілів, що стоять якийсь момент перед світлофором, тим самим обминаючи підземний перехід та ризикуючи свої життям.

Також, виразним фактом нерозуміння ситуації нашими обраними, є ремонт сходів по усім центральним переходам, який ведеться увесь зимовий період у найбільш несприятливу для цих робіт погоду і, головне, що це взагалі аж ніяк не вирішує питання зручності пересування людей переходами* |6, 9, 10|. Крім того цієї зими збільшився реальний травматизм пішоходів в наслідок такого ремонту.

І знов таки, повертаючись до головної теми: місто для людей, слід уточнити: для людей а не для машин. Наведені спеціалістами сьогоденні дані показують, що у містах України кількість містян-пішоходів складає 80%, проти 20% користувачів автомобілів. І тут би владі треба звернути на це увагу, бо це її виборці, а виходить, що вона себе приписує до меншості, як користувач авто і зневажає більшістю, що і є пішоходами.

Та питання балансу кількості авто і виконання прав пішоходів мабуть не просте і має багато внутрішніх питань, на які сьогодні ще немає повної відповіді яким чином краще це зробити. Ось деякі питання:
Зменшення пропускної спроможності проїжджої частини вулиць до розумних меж, створення місць для паркування автомобілів, вирішення додаткових пішохідних зон центральних вулиць, нарешті строга структуризація транспортних потоків з обмеженням для окремих видів транспорту (наприклад заборона так званих маршруток), натомість розвиток громадського транспорту, різновидів пілотованого транспорту, нарешті зміна менталітету громадян міста разом зі стимуляцією обмеженого користування автомобілем і надання більшої переваги пішохідному сполученню та користуванню вело-транспортом – все це у нас ще попереду.

Та першорядне і найголовніше питання – це необхідність розвантаження такого привабливого центру нашого міста від зайвих потоків машин і особливо від транспорту транзитного призначення. На сьогодні дуже повільно здійснюється одне з перших рішень з цього ряду: це створення периферійних автостанцій приміських сполучень, що дозволить прибрати з центральних вулиць маршрутні таксі цих напрямків.
Наше місто фактично має достатню кількість другорядних вулиць, які могли б стати альтернативою центральним вулицям і які, теоретично, могли б бути використовувані з такою метою. Та тут є забагато перепон у вигляді необхідності спрямлення окремих ділянок цих вулиць, їх розширення або поєднання деяких вулиць між собою, та є ще деякі порушення меж червоних ліній вулиць об’єктами приватної власності або існуюче звуження ширини вулиць і таке інше.

Але ми не Париж кінця ХІХ сторіччя, коли Наполеон ІІІ призначив префектом Османа, який і зміг зробити подібну модернізацію у столиці Франції *.

Переважна більшість центральних вулиць нашої Полтави, яка сьогодні переповнені транспортом, завузькі для нового потоку автомобілів, а ширина їх проїжджої частини не завжди дозволяє зробити реконструкцію.
Для прикладу: припустимо за новим проектним рішенням пропонується зона паркування автомобілів вздовж вулиці біля тротуару на вул. Героїв Небесної Сотні чи то на вул. Котляревського (де наразі вона вже є майже по усій вулиці). Але унормовані відстані від місць розміщення машин до вікон, чи то житлової квартири, чи то до вікон приміщень громадського призначення тут не виконуються і робити паркування не можна. Де тут вихід? Відповідь читай попередні абзаци.
Тобто зараз місту по-перше треба будувати і будувати парковки, що стали актуальними після вступу у дію нового закону про правила паркування автомобілів, або можна просто висити у такому стані поки проблема зайвої кількості автомобілів сама по собі розсмокчеться під впливом технічного прогресу.
І вже тоді ми побачимо спустошені підземні переходи, а люди будуть, як колись раніше, вільно переходити вулиці обминаючи їх **.

* Для забезпечення руху транспорту Осман проклав широкі проспекти крізь існуючі квартали. На місці заплутаних вузьких вуличок виникла геометрична мережа широких, прямих і світлих авеню і бульварів. Ширина бульварів доходила до 30 м, що було дивно для парижан.

З 1854 по 1858 рік Наполеон ІІІ мав найбільшу владу, чим і скористався Осман для “розчищення” центральної частини Парижа: частина вузьких провулків і тупиків зникли з карти міста

По-перше: Існуючий ухил сходів у переходах завеликий, як для зовнішнього застосування, особливо у зимовий період або у дощову погоду тим паче при відсутності поручнів з обох боків. На горизонтальній поверхні у приміщенні середньостатистичний крок людини повинен дорівнювати 600мм. Відповідно до цього формула для сходів така:
150(підйом)+300(проступ)+(підйом)=600(мм).
Для зовнішнього використання це співвідношення пом’якшене за рахунок зменшення загального ухилу сходів і тому зовнішні сходинки бажано виконувати у співвідношенні 130х340мм.
Разом це все одно дорівнює: 130х2+340=600(мм) і не більше. А зараз у центральному переході ми маємо: 150х330мм (разом 630) – це збільшення кроку людини і ухилу сходів, що є небезпечним.
По-друге: у всіх переходах нашого міста відсутнє будь яке рішення для пересування МГН.
По-третє: умовні пандуси для переміщення дитячих колясок не зовсім відповідають базі їх коліс, а самі сходинки по середині пандусів завузькі, як для ноги дорослої людини. Також вони не достатньо обладнані поручнями (навіть там де вони є), що край необхідно для головного спуску, який повинен бути завширшки не більше 2,4м і з поручнями з обох боків. Тільки батьківська відповідальність за життя дитини допомагає тут спускатись з коляскою, або просто шукати інші обхідні шляхи.

Найкраща і тому нездійсненна пропозиція: це поміняти місцями транспорт з пішоходами. Транспорт у підземні тунелі, а пішоходам вільний простір на поверхні.

Наразі Полтава зараз має 5 підземних переходів. Можливо є нагальна необхідність створювати нові але мабуть вже на більш вищому рівні, ніж той, що був закладений у існуючі рішення. У нових найбільших підземних універсальних центрах, які слугуватимуть і як переходи, створити вхідні групи з пологими спусками у вигляді пандусів хоча б по основним напрямкам.

Деякі пропозиції стосовно існуючих переходів задля безпеки людей:
– Можна радикально покращити входи-виходи за рахунок реконструкції, а це зменшення загального ухилу сходів, що дещо збільшить їх довжину у плані, потім необхідно встановити для них додаткові поручні, далі на головних напрямках руху створити можливість перетину переходів для людей з інвалідністю застосувавши технічні засоби і нарешті, вирішити питання захисного покриття для вхідних груп замість цяцьок у вигляді гранітних куль;
– Виконати ще одну умову просто і без відмовок – створити туалети у кожному переході. Так, можна знайти безліч відмовок, але тоді нічого було за ці переходи братись. Зараз у центрі міста майже немає таких послуг і немає культури їх вільного використання населенням у різних закладах, там де є туалети;
– В середині переходів просто дотримуватись правил безпеки і прибрати зайві елементи реклами, МАФи і таке інше, що не відповідає сучасним нормам;
– Додати по кожному переходу схеми планування і схеми руху та евакуації (особливо по переходам, де є розгалужена структура);
– На вивільнених просторах додати місця для тимчасового відпочинку перехожих (це може стосуватись наприклад лабіринту бутиків у «злато місто» або переходу на вул. Шевченко);
– Обладнати переходи сучасними технічними засобами і іншими технічними можливостями за прикладами київського метро або з закордону (економне освітлення, локальний підігрів сходів взимку, покращення водовідведення і таке інше);
– Проінспектувати вже існуючи переходи з оздобленням і зміненим плануванням відносно їх пожежної безпеки, безпеки пересування людей і людей з інвалідністю, також виконати для цих переходів реконструкцію задля їх осучаснення і оновлення їх дизайну та врахувати деякі пропозиції з цього списку.

Навздогін до того, як роблять навіси над переходами зараз: А хіба трикутники видимості вже відмінили (ДБН В.2.3-5-2001 зі зм.)

Леонід Балацький, архітектор

Будемо вдячні за Ваш відгук