Перше, це з історії. Навчаючись у інженерно-будівельному, мав за щастя брати участь у розробці конкурсного проекту парку. Було це на початку 70-х років. Всі ми були студенти і теоретично, нам допомагали наші молоді викладачі, а може і практично, бо усього не знаю. Сказати чесно я тільки допомагав у якості «негра», так це тоді називалось, а основну частину робив старшокурсник Володимир Леонович, він і був заявлений, як учасник конкурсу. Конкурс мав відбутись у Болгарії. Були великі метрові планшети і ручна робота кольоровими олівцями. Були спроби виконати концептуальний макет з оргскла. У цій роботі щось пішло не так і на конкурс вона не потрапила.
А головним для нас був досвід, якій ми отримали у цій сумісній праці. Потім ще багато було виконано інших робіт разом, а спочатку його диплом потім мій.
Але не це головне у цій ситуації і тому Друге.
Ось деякі ідеї, що пам’ятаю, і які закладались у проект. Було комплексне рішення і в списку об’єктів був не тільки парк, а і два ставки, з навколишнім ландшафтом, ділянка навпроти парку, де зараз церква «Марії, Надії і Любові» з частиною схилу гори.
Були такі пропозиції: пішохідний міст по головній вісі парку від Білої альтанки до схилу гори, де зараз церква, і де стоїть двоповерхова їдальня, що тільки-но будувалась, а на місці церкви, терасами, займаючи схили гори, молодіжний центр (для усієї молоді міста), потім парк з доріжками і атракціонами, серпантини доріжок вниз – останні пропозиції схожі з сучасними, крім фунікулера та атракціони могли бути дещо іншими, потім було де що схоже на співоче поле і останній елемент це поєднання зі ставками, де пропонували ідентичні розваги. Це так узагальнено.
І на останок Третє. Мені здається, що поєднання двох схилів можливе і зараз. І це може бути не місток, а канатна дорога з закритими кабінами. Це, як бізнесова опція, елемент розваги і погляд з повітря на наше місто, як розповідь-екскурсія для мешканців і туристів.
На Ай-Петрі підіймається фунікулер, але там все відбувається у повній тиші і коли в повітрі вібувається раптова зупинка, то можлива паніка.
Далі продовження канатної до ставків через вул. Нижньомлинску на третій схил.
У сучасному вигляді вулицю Нижньомлинську не можна перетинати пішохідним переходом, бо вона дуже завантажена транспортом і, поки їй не буде альтернативного рішення по транспортній схемі міста, ставки будуть відрізані від парку. А додаючи у конкурсному проекті автостоянки поряд з Співочим полем, транспортне навантаження на вулицю ще збільшиться. Також проїжджа частина вулиці не нормовано близько проходить від ставків і про який комфорт для тих, хто відпочиває, тут можна говорити?
Ясна річ, що без додаткових елементів канатна дорога не буде існувати, тому на кінцевих станціях, на схилах можна створити невеличкі (відповідно місцю) центри терасованого типу з елементами обслуговування і відкритими на навколишню панораму.
І це не те, що може бути схоже на ресторан Лілея.

Можливість використання схилів Інститутської гори для відпочинку з роками обмежується хаотичними рішеннями по житловій, і не тільки, забудові. З правого боку від вул. Небесної Сотні від кам’янки до житлової забудови ділянка для парку майже втрачена. А зараз там мабуть готується на місці двох знесених одноповерхових житлових будинків, що стояли вздовж вулиці, ще якась комерційна забудова і знов це буде якійсь жах.
Це все до того, що потрібно було б охоплювати умовами конкурсу всю гору, як єдиний комплекс з розподілом на декілька етапів освоєння, це дало б змогу зберегти схили гори від хижаків-забудовників і знайти там всім місце і для відпочинку, і для розваг, і для комерції. Тим самим виконати першу «заповідь» нашого мера і його депутатів про створення нових робочих місць будь-якою ціною (а ціна цьому гроші і кому відповідь у кожного своя). А місто могло би отримати достойний парковий елемент у майбутньому, а не те, що ми маємо зараз і ще невідомо скільки це буде існувати.
На додаток. Були ж спроби використати північний схил для спуску на лижах і доволі успішно, чому б і зараз це не спробувати.

Леонід Балацький, архітектор

Будемо вдячні за Ваш відгук