Сампсоніївська церква 2009 рік

Одне з перших широких оприлюднень наукових досліджень полтавського міського середовища – праця Михайла Яковича Рудинського «Архітектурне обличчя Полтави» ‑ вже майже століття є базовим джерелом для розуміння унікальності архітектурно-художнього образу міста. Видання, що вийшло друком у 1919 році, по цей час залишається актуальним через невтрачену можливість віднайти у книзі зображення історичних будівель-пам’яток та порівняти їх тодішній вигляд з сучасним. Основна увага М. Я. Рудинського була приділена ампірній архітектурі Полтави доби перших генерал-губернаторів. Акцентуація автором цінності класицистичного містобудівного ансамблю, закладеного та реалізованого на початку ХІХ сторіччя, мала наслідком збереження у середині ХХ сторіччя комплексної історичної пам’ятки – центральної частини Полтави. Другим, не менш важливим напрямком дослідження, є образно-композиційний аналіз сакральних споруд Полтави часів Гетьманщини. Висвітлення у праці переваг одного класицистичного та іншого барокового стильових проявів в архітектурі Полтави створюють певну невизначеність у сприйнятті художнього образу міста – чи то воно російське, імперське за архітектурою, чи то українське, гетьманське. Додатковим фактором роздвоєності середовищної перцепції є графічна візуалізація автором низки цивільних будинків з адміністративною чи навчальною функцією як взірців класицистичної архітектури; на противагу ним демонструється потужні містобудівні домінанти – православні храми у формах українського бароко.
Напевне, саме такою сприймав Полтаву М. Я. Рудинський і тому оминув увагою менш виразні та визначні міські будівлі, створені за межами бароко та класицизму. Вони належали іншим, пореформеним, часам та не вирізнялися чистотою стилю, довершеністю форм, вишуканістю пропорцій. Проте, ці будівлі також були складовою неповторного міського середовища Полтави.
Полтавські храми, як містоформуючі об’єкти, будувались у композиційно активних місцях розпланувальної структури, а з середини ХІХ сторіччя – з врахуванням інфраструктурних потреб зростаючого міста. Сформована система містобудівних перспектив у центральній частині доповнювалась новими домінантами та акцентами, довершуючи об’ємно-просторову композицію міського середовища. За тими ж містобудівними правилами зводились храми на околицях. Образно-художні втілення сакральних споруд того часу базувалось на принципах архітектурної стилізації та еклектики, з обов’язковим дотриманням синодальних настанов щодо зовнішнього вигляду храмів [1, с. 65‑69].
Основний обсяг кількості православних церков формувався у Полтаві протягом ХVІІІ сторіччя і вже станом на 1787 рік у місті існувало та функціонувало п’ять парафіяльних храмів (Успенський, Воскресенський, Спаський, Стрітенський, Миколаївський). Наступна хвиля культового будівництва, зародившись за кілька років до реформи, розгорнулася з усією силою у пореформену добу [3, с. 94‑108].
За хронологією тогочасні християнські новобудови упорядковуються наступним чином:
1856 рік – зведена і освячена Самсоніївська церква на полі Полтавської битви (арх. Л. Г. Шарлемань). Мурований, прямокутний у плані, чотиристовпний храм вирішений у російсько-візантійському стилі. Увінчувалася будівля центральною банею з цибулиноподібним куполом, кути основного об’єму фіксувалися чотирма декоративними главками. Прототипом пам’ятної церкви вважається давньоруський храм ХІІ сторіччя Покрова на Нерлі [2, с. 31].

Сампсоніївська церква. 1856 рік
Сампсоніївська церква. 1856 рік

У подальшому церкву неодноразово реконструювали, поступово нівелюючи первісну ясність образу і довершеність форм. У реконструйованому вигляді існує по цей час.

1859 рік – для вірних римо-католицької громади споруджено Хрестоздвиженський костьол (арх. Л. Н. Семко-Савойський), розташований на розі вулиць Стрітенської та Малосадової (тепер ‑ вул. Короленка), навпроти території богоугодних закладів. Мурована однонавова римська базиліка вирішена у стилістиці пізнього класицизму. Західний фасад прикрашав розвинений портал у вигляді колонного портику композитного ордеру з трикутним фронтоном. Стіни бічних фасадів структуровані ритмом високих аркових вікон, об’єднаних аркадою сандриків. Костьол знищений у 1937 році [6].

Хрестоздвиженський костьол
Хрестоздвиженський костьол

1864 рік – завершена будівництвом мурована Всіхсвятська церква на території міського цвинтаря (нині парк імені І. П. Котляревського, вдовж вул. Європейської). Новий храм являв собою п’ятибанний об’єм в одному зв’язку із дзвіницею. В архітектурі поєднувалися ознаки пізнього бароко та класицизму, пропорції форм вирізнялись гармонійністю, лаконічність оздоблення віддзеркалювала спокій, притаманний образу цвинтарного храму. Використання аркових форм віконних отворів, застосування портикових композицій в оздобленні рамен, призматичність основних об’ємів наближують храм до образу класицистичної Полтави. Рівночасно гранчасті куполи, бані, здвигнуті до центру, вигнуті карнизи на дзвіниці свідчать про останні спроби стилізації українського бароко. Церква зруйнована у 1962 році [4, с. 150].

Всіхсвятська церква
Всіхсвятська церква

1870 рік – зведена Преображенська церква на площі Новий Базар. Будівля замикала перспективу вулиці Поштамтської (тепер ‑ вул. В’ячеслава Чорновола) ‑ продовження південно-західного радіусу Круглої площі. Храм вирішений у вигляді п’ятибанного об’єму з шатровими верхами, до якого прибудована дзвіниця з ідентичною формою вивершення. В архітектурі простежуються еклектичне поєднання різностильових елементів. Шатрові завершення, цибулиноподібні маківки, кокошники – є стилізацією московського зодчества ХV‑ХVІ сторіччя, водночас трикутні фронтони рамен, структурування стіни ритмом пілястр, розвинуті сандрики з напівколонками, круглі вікна запозичені з класицизму. Знищення церкви почалось у 1930-х роках, остаточно зруйнована у 1962 році [4, с 806].

Преображенська церква на площі Новий Базар
Преображенська церква на площі Новий Базар

1883 рік – споруджена Іоанно-Предтечинська каплиця в пам’ять про царя Олександра ІІ (арх. Ф. Животовський) на розі вулиць Протопопівської та Кузнецької (нині – ріг вулиць Котляревського і Пушкіна). Каплиця замикала перспективу Преображенського провулку (тепер ‑ вул. 1100-річчя Полтави), який є південним променем Круглої площі. Мурована, однокамерна споруда, в основу якої покладено восьмикутник з чотирма великими основними і чотирма малими діагональними гранями. В оздоблені застосовані кілеподібні завершення фронтонів, кути об’єму декоровані пілястрами тосканського ордера. Каплиця увінчувалася шатром з маківкою. Загальна стильова тональність ‑ російсько-візантійська. Каплиця зруйнована у 1936 році [4, с. 325].

Іоанно-Предтечинська каплиця
Іоанно-Предтечинська каплиця

1881 рік – побудовано лютеранську Петропавлівську кірху (арх. Б. Г. Михаловський, С. Г. Григораш) у трикутному сквері східного сектору Круглої площі між вулицями Монастирською та Кобеляцькою (нині ‑ вул. Європейська). Храмова споруда мурована, прямокутна у плані, однонавова, з п’ятигранною вівтарною апсидою та дзвіницею над головним порталом. Кірха вирішена у псевдоготичному стилі із застосуванням характерних декоративних (фіали, стрілчасті арки, роза з орнаментальною рамою) та конструктивних (контрфорси, наметове шатро, нервюри) елементів. Лютеранський храм знищено у 1933 році [4, с. 655‑656].

лютеранська Петропавлівська кірха
лютеранська Петропавлівська кірха

1894 рік – звершено будівництво Троїцької церкви на Сінній площі на розі вулиць Порохової та Загородньої (тепер ‑ це вулиці Сінна та Зигіна). Храм був мурованим, хрещатим у плані, одноверхим в одному зв’язку із дзвіницею. В архітектурно-художньому вирішенні наявні еклектичні поєднання рис класицизму (пілястри, трикутні фронтони), московського зодчества (присадкуваті пузаті колонки, цибулиноподібні маківки), романської архітектури (здвоєні вікна, трифорії). Церква була обведена огорожею з цегляних стовпчиків та ґратчастих заповнень, на вході збудовані святі ворота. Храм зруйновано у 1930-х роках [4, с. 911].

Троїцька церква на Сінній площі
Троїцька церква на Сінній площі

1895 рік – суттєво змінений зовнішній вигляд Сампсоніївської церкви на полі Полтавської битви. Реконструкція храму призвела до втрати первісної завершеності образу, натомість риси московського зодчества були значно підсилені (арх. М. М. Никонов). Оновлений храм набув форму хреста, із західного боку прибудовано ґанок на стовпах. Надалі реконструкції продовжувались.

Сампсоніївська церква 1895 р
Сампсоніївська церква 1895 р

1899 рік – зведено церкву Різдва Богородиці на Подолі на розі вулиць Різдвяної та Ново-Миколаївської (зараз – вулиці Небесної Сотні та Анатолія Кукоби). Храм розташований на початку підйому з прирічкової низини до нагірної частини міста, вдало завершував перспективу вулиць, гарно проглядався з Іванової гори, виконуючи функцію містобудівного акценту. Мурована церква у псевдовізантійському стилі була однобанною, хрещатою у плані, сполученою з багатоярусною дзвіницею. Бічні рамена завершувалися півкруглими екседрами, масивний центральний четверик увінчувався сферичним куполом на циліндричному барабані. Стилізація візантійської архітектури підкреслена дрібною деталізацією поверхонь стін, специфічною формою вікон, цегляним орнаментом. Церква знищена у 1931 році [4, с. 836].

Церква Різдва Богородиці
Церква Різдва Богородиці

1903 рік – споруджено Макаріївську церкву у передмісті Кобищанах, котре на той час увійшло до складу міста (нині – це квартал, утворений в зоні перехрестя вулиць Європейської та Лялі Убийвовк). Храм одноверхий, хрещатий у плані, в одному зв’язку із дзвіницею. Художнє вирішення не вирізнялося оригінальністю, було еклектичним. Ритміка членування фасадів наближена до ордерної, віконні отвори з арковими завершеннями, основний об’єм присадкуватий, а розвинений вінцевий карниз додатково підкреслював горизонтальність композиції. У підсумку, застосовані емоційні властивості архітектурних форм створюють образ камерної сільської церкви. В архітектурі храму досить помітними є прояви псевдоросійської стилістики – характерне високе шатро дзвіниці та цибулясті бані на тонких підбанниках. Церква збереглась до сьогодні.

Макаріїівська церква 2017 р
Макаріїівська церква 2017 р

1903 рік – побудовано Покровську церкву на Павленках (тепер ‑ це Павленківський парк). Новий мурований храм був однобанним, в одному зв’язку із дзвіницею, вирішений у псевдоросійському стилі. У художньому образі будівлі наявний весь арсенал форм, притаманних московському зодчеству, – високе шатрове завершення дзвіниці, тридільна структура вертикального розподілу фасадів, кілеподібні завершення закомар, сандриків, аркатурних поясів по типу кокошників, активна цегляна орнаментика. Центральний циліндричний барабан увінчувався цибулиноподібним куполом. Масштаб церкви був значним, а фасади рясно вкриті декором. Храм знищений у 1946 році [4, с. 687‑688].

Покровська церква
Покровська церква

1909 рік – чергова реконструкція Сампсоніївської церкви на полі Полтавської битви (арх. С. В. Носов). До храму із західного боку добудували вхідну частину з ярусною дзвіницею. Протягом ХХ сторіччя надвратну дзвіницю демонтували і знову відновлювали. Храм збережений у вигляді станом на 1909 рік.

Сампсоніївська церква 1909 рік
Сампсоніївська церква 1909 рік

1914 рік – останньою за часів Російської Імперії було зведено меморіальну каплицю на місці селянського табору, спорудженого під час урочистостей з нагоди 200-річчя Полтавської битви (арх. І. А. Кальбус). Тепер ‑ це каплиця Юрія Переможця, розташована на вулиці Зіньківській, є єдиною сакральною будівлею, побудованою в українському модерні та являє собою унікальний взірець архітектурного стилю. Будівля мурована, баштоподібна, квадратна у плані, з двосвітловим простором в інтер’єрі. Каплиця встановлена на двоступінчастому гранітному стилобаті, основний об’єм увінчується полігональними щипцями, наметовий дах вивершений главкою з шоломоподібним куполом. Окрасою будівлі є монументальні майолікові художні панно на щипцях фасадів [7, с. 89‑91]. Протягом ХХ сторіччя меморіальна каплиця зазнала суттєвих пошкоджень, реставрована у 1988 році. Існує у відновленому вигляді.

Каплиця Юрія Переможця
Каплиця Юрія Переможця

Розглядаючи ці храми в аспекті архітектурних витворів епохи демократизації та капіталізації суспільства не можна не погодитися з висловом М.Я. Рудинського, що це «… продукт половини ХІХ віку з його неймовірною відсутністю смаку, з його казенними архітектами-чиновниками, з його узаконеним консисторським трафаретом» [5, с. 24]. Дійсно, майже усі церкви православного віросповідання були подібні одна до одної за об’ємно-просторовою композицією, масштабом, ступенем деталізації фасадів, набором стилізаторських прийомів та засобів. Російсько-візантійський стиль та його варіації був переважним в художніх образах храмів Полтави другої половини ХІХ – початку ХХ сторіччя. Виключеннями стали будівлі інших конфесій (неоготична Лютеранська кірха, класицистичний католицький костьол) та меморіальна каплиця на Зіньківській, як твір українського модерну. На тлі цієї одноманітної маси подібних типів пам’ятки українського бароко виділялись імпозантністю образів, складною пластикою форм, високим художнім рівнем декоративного тинькованого оздоблення фасадів.
Розсіявши фокус уваги на усі сакральні об’єкти дорадянської Полтави можна стверджувати, що містобудівна та образна домінантність одиничних храмів козацької доби є беззаперечною. Значно більша кількість церков часів синодальної архітектури естетичної та стильової альтернативи не створила. Чуттєве та візуальне сприйняття міського архітектурного середовища Полтави за національною ознакою станом на кінець ХІХ сторіччя однозначності не набуло. Втім, сакральні новобудови пореформеної доби, як ціннісні містоформуючі об’єкти, додали певної демократичності у сформовану протягом попередніх часів аристократичну архітектуру Полтави.

Оксана Бєлявська, кандидат архітектури

Використані джерела:
1. Асеев Ю. С. Стили в архитектуре Украины / Ю. С. Асеев. – К.: Будивэльнык, 1989. – 104 с.: ил.
2. Гладыш К. В. Архитектура и памятники Полтавщины: путеводитель / К. В. Гладыш. – Х.: Прапор, 1982. – 104 с.: ил.
3. Полтава. історичний нарис / [В. Є. Лобурець, О. Б. Супруненко, В. Н. Жук та ін.]; гол. ред. колегії В. О. Пащенко. – [2-е вид.]. – Полтава: Полтавський літератор, 2001. – 280 с., іл.
4. Полтавщина: енциклопедичний довідник / [за ред. А. В. Кудрицького]. – К.: УЕ, 1992. – 1024 с.: іл.
5. Рудинський М. Я. Архітектурне обличчя Полтави / М. Я. Рудинський; [передмова Л. С. Вайнгорт, О. Б. Супруненко]. – 2-ге вид., репринтне. – Полтава: Метоп, 1992. – 35+VIII с.: іл.
6. Трегубов, Валерій. Римо-католицький Хрестоздвиженський костьол в Полтаві [Електронний ресурс] / Валерій Трегубов // История Полтавы (сайт Бориса Тристанова). – Режим доступу: http://histpol.pl.ua/ru/pamyatniki-istorii-i-arkhitektury/religioznye-sooruzheniya?id=7925
7. Чепелик В. В. Український архітектурний модерн / В. В. Чепелик; упорядник З. В. Мойсеєнко-Чепелик. – К.: КНУБА, 2000. – 378 с.; іл.

Будемо вдячні за Ваш відгук